Де шукати ідеал?

Милуючись тучними красфунями на полотнах великих майстрів живопису, ми, сучасні жінки, мимоволі усміхаємося та звеличуємося у власних очах. Дійсно, ідеал жіночої вроди схуднув на багато кілограмів.

Учені стверджують, що це сталося через бурхливий розвиток улюбленої індустрії моди. Адже, погодьтеся, зручніше рекламувати одяг на струнких моделях — так дешевше та й виглядає більш естетично. А ось з чоловіками справи дещо складніші. Чи встановлені ідеальні канони чоловічої краси? І чи змінювалися вони з часом?

Ще давні мудреці вивчали пропорції тіла людини. За розрахунками Поліклета, у ідеального чоловіка голова повинна складати 1/8 довжини тіла, обличчя — 1/10, ступня —
1/6. Сьогодні норми давніх естетів здаються нам надто масивними, але саме вони на той час були еталоном для античних скульпторів.

Піфагор вважав довершеним таке тіло, в якому відстань від тімені до пояса відносилася до загальної довжини тіла, як 1:3. Центр цієї пропорції розташовувався на місці пупа. До речі, саме за цим принципом Леонардо да Вінчі створив свій «золотий переріз».

Нарешті, символом чоловічої вроди епохи Відродження є статуя «Давида» Мікеланджело. У формах, запозичених з античного мистецтва, він втілив біблійний міф про Давида, який подолав велетня Голіафа. Ця героїчна казка неодноразово надихала флорентійських скульпторів. Однак такі попередники великого майстра, як Донателло та Верроккіо, обрали момент перемоги Давида. Мікеланджело пориває з цією традицією. Його Давид зображений перед битвою, коли зібрані усі сили, максимально напружена воля. Це борець, який готується до вирішального бою. Незважаючи на зовнішній спокій, у його фігурі передана величезна внутрішня напруга. Здається, що, намітивши пильним поглядом ціль, Давид стрімким рухом спрямує смертоносний удар на сильного та могутнього ворога.

Роль чоловіка у давньому суспільстві — воїн-захисник. Широкі брови потрібні йому для захисту очей, могутнє підборі­д­дя — для захисту шиї, сильні ноги — для того, щоб встояти у бійці, і відпові­дно руки — щоб завдати сильного удару. Ми звикли думати, що сильні руки й ноги, широкі брови, вольове підборіддя і зараз вважаються еталоном чолові­чої краси. Але виявилося, що це не зовсім так.

Сьогодні жінка підсвідомо обирає чоловіка з жіночими рисами обличчя. Вона вважає, що з ним приємніше та легше спілкуватися. Виходить, що якщо хтось з нас і повинен бути завойовником, то це жінка. Також для жіночого уявлення про «чоловічу красу» чомусь дуже актуальним є голос. Ще — виразність рук та приємна жестикуляція.

Але, врешті-решт, справа не в усіх цих пропорціях та канонах, бо коли ми закохані, то не можемо розмірковувати про вроду коханих. Важливими є лише стосунки між чоловіком та жінкою. Тож не поспішайте робити передчасні висновки!

Аліса Каролі